Війна по-різному вплинула на життя канадських жінок. Яким було їх життя в тилу? Більше про це розповість montrealanka.com.
Жінки та економічний розвиток країни
Вплив жінок на економічну, соціальну сферу був колосальним. Через війну та бідність, нестачу робочої сили канадським жінкам довелося виходити на роботу. Після війни їх звільнили, але згодом стало зрозуміло, що їх вклад є важливим.
У 1914 році, на початку Першої світової війни, Канада крім формування армії, мала також подбати про забезпечення військових боєприпасами, одягом, продовольством, спорядженням. Заводи вздовж каналу Лашин відігравали важливу роль на фронті. Після початку війни виробники мобілізували свої ресурси, побудувавши нові заводи. Тож працівників, яких було звільнено влітку 1914 року, власники повернули назад. Серед них було чимало жінок.
Так сталося, що жінок почали вводити у традиційно чоловічі сфери. Це сталося у 1917 році, коли металургійні заводи, фабрики транспортного обладнання відкрили посади і для жінок. До того часу наймали на такі фізично чи технічно важкі професії лише чоловіків.
Наприклад, завод Montreal Ammunition, який спеціалізувався на виробництві боєприпасів, найняв велику кількість жінок. Та це не єдиний приклад, жінки отримали роботу і на інших підприємствах: Dominion Bridge, Canadian Car and Foundry, Grand Trunk Railway Shops. На жаль жінкам за однакову з чоловіками роботу платили значно менше, а після закінчення Першої світової війни більшість робітниць звільнили.
Винятком був завод Dominion Bridge, який наймав жінок для виконання точних робіт. Власники платили однакову заробітну плату чоловікам та жінкам за, відповідно, однакову роботу.
Процвітаюча економіка
Цікаво також те, що канадські жінки під час Першої та Другої світових воєн виробляли консервовану їжу, займалися збором коштів для лікарень, машин швидкої допомоги. В ті часи були громадські організації, які складалися з активних та цілеспрямованих жінок. Мова йде про Асоціацію молодих християнських жінок, про Канадське товариство Червоного Хреста, Федеративні жіночі інститути Канади та інші угрупування.
Спостерігалася наступна тенденція – на війні жіноча праця була необхідною, але у мирний час – вона була витратною.
Масові звільнення
На початку 20-го століття чимало жінок працювало у тютюновій, швейній, текстильній, шкіряній промисловості. Деяким працівницям вдавалося влаштуватися на завод з виробництва електроприладів, у друкарню, хімічну промисловість.
У 1929 році відбувся крах фондового ринку, а це у свою чергу призвело до масових звільнень. Роботодавці першими звільняли саме жінок без сім’ї. Деякі бавовняні, текстильні фабрики (мова йде про галузі, де домінували жінки) скористалися цим та замінили жінок з мінімальною заробітною платою молодими хлопцями, яким платили ще менше. Таким чином, власникам вдалося обійти Закон про мінімальну заробітну плату.
Жінки не стали мовчати, а у 1932 році звернулися до уряду Квебеку із проханням втрутитися. Лише через два роки уряд заборонив цю практику. У тому ж 1934 році роботодавці знову почали наймати жінок, їх тижнева оплата праці почала зростати.
У 1939 році країна знову знаходилася у стані війни, тому промисловість потребувала робочих. Жінки Монреаля, незважаючи на свій сімейний стан, швидко відгукнулися. Це був виклик, який вдалося з гідністю прийняти.
Після закінчення Другої світової війни про це почали забувати, а жінок знову змушували повертатися на кухню.
Жінки-робітниці Монреаля
Якщо змальовувати портрет такої жінки-робітниці Монреаля, то це більш за все будуть самотні, молоді жінки. Вони з понеділка по суботу багато та важко працювали, більшість з них жила з батьками. Їх рідко підвищували, тому їх кругозір обмежувався тим робочим місцем, де вони проводили більшу частину свого життя.
Незважаючи на важку та багатогодинну працю, такі працівниці приносили додому мало коштів. Знімати окремо житло було практично нереально, єдиним виходом могла стати кімната у пансіонаті, проте оренда коштувала дорого. Ті, хто наважувався на таке, економили у найнеобхіднішому, тобто у їжі та рідко купували одяг.
Щоб покинути нарешті батьківський дім дівчата вирішували одружитися. Це було не дивно, адже заробітна плата чоловіків була вдвічі більшою. Одруження означало для жінок звільнення за власним бажанням.
Заміжні ж жінки теж працювали, але їх змушували це робити хвороби та бідність.
Страйки та боротьба за свої права
Не всі жінки могли миритися з цією несправедливістю. Наприклад, за 1919-1939-ті роки виникло чимало профспілкових рухів. Саме жінки були центральною фігурою практично всіх трудових спорів у Монреалі.
Хочеться розповісти більше про найвідоміший страйк, який увійшов в історію. Мова йде про страйк кравчинь 1937 року, який організувала Міжнародна профспілка робітників жіночого одягу. Рух очолили Леа Робак та Роуз Пезотта. Страйк тривав три тижні, але він дав результати – значне покращення умов праці всіх працівників текстильної промисловості.
