«Мати Бідняків», «Ангел В’язнів», «Свята Емілі» – як її тільки не називали, завдяки доброму серцю та бажанню служити людям, які найбільше потребують підтримки та сприяння. Матінка Емілі Гамелен – засновниця монреальського товариства Сестер провидіння. Організація зробила дуже багато для сиріт, людей похилого віку, глухонімих і душевнохворих.
Пам’ятник Емілі Гамелен стоїть біля входу на станцію метрополітену Berri-UQAM, що поряд з парком, який теж носить її ім’я. Більше на сайті montrealanka.
Земні страждання
Ця милосердна жінка народилася 19 лютого 1800 року з Монреалі у багатодітній родині.
Емілі Таверньє (саме таке прізвище вона носила в дівоцтві) була чотирнадцятою дитиною в сім’ї у небагатих, але працьовитих батьків – Антуана та Марії-Жозефіни.
Про душевний біль маленька канадка знала не з чуток – у 4 роки вона втратила матір, а в 14 не стало і батька.
У чотирирічному віці маленьку сироту забрали на виховання дядько та тітка – мосьє та мадам Жозеф Перро. Саме з сердечними родичами дівчинка провела дитинство та юність.
У 18 років Емілі допомагала по господарству овдовілому братові, і при цьому вона відвела одну з кімнат у будинку під їдальню для бідняків. Там жаліслива дівчина організувала щось на кшталт шведського столу, де завжди була їжа для нужденних. Емілі називала це місце “Королівський стіл”.
У 23 роки дівчина вирішила зв’язати себе узами шлюбу з п’ятдесятирічним Жаном-Баптистом Гамеленом. Далеко не всі схвалили цей шлюбний союз через суттєву різницю у віці молодят. Але Емілі не звертала уваги на думку злостивців – у чоловікові вона знайшла близьку за духом людину, друга та соратника. У подружжя за час шлюбу з’явилося троє дітей.
Але в 28 років Емілі стала вдовою, крім того – один за одним померли і три її синочки.
Переживши глибоку особисту трагедію, молода жінка вирішила присвятити себе турботам про нужденних та немічних.
Смиренність та милосердя
Вона продала частину своєї власності та купила житло для літніх жінок – Емілі ощасливила п’ятдесят людей! Вона самостійно оплачувала всі витрати, а потім звернулася за допомогою до Бога, адже сила її молитви була така сильна, що кожного разу добрі наміри та плани здійснювалися.
У 1833 році в Монреаль прийшла епідемія холери. Невтомна Емілі без страху відвідувала хворих і вмираючих, доглядала сиріт і навіть забрала в свій «Жовтий Дім» (просторий особняк – притулок для нужденних) шість дітей, які залишилися зовсім одні після смерті батьків, їхні рідні померли від холери.
У 1837-1838 роках Емілі почала відвідувати ув’язнених, приносячи їм провізію та тютюн, саме після цього її прозвали «Ангелом в’язнів».
Навесні 1843 року мадам Гамелен створила релігійне співтовариство “Сестри Провидіння”. Через рік, 1844-го, 6 послушниць разом з Емілі прийняли в каплиці чернечу обітницю – бідність, цнотливість, смирення і служба нужденним.
У міру того, як зростала чисельність населення Монреаля, у послушниць Сестер Проведіння збільшилася робота. Так, мати Емілі Гамелен стала настоятелькою притулку.
У 1851 році під час спалаху епідемії холери та тифу вона хворіє та вмирає. Але навіть після смерті Емілі її справа не канула в Лету. “Смиренність, простота, милосердя” – ось які побажання дала Емілі своїм Сестерам Проведіння.
Восени 2001 року Емілі Гамелен зарахували до святих. Її справа процвітає.
Географія ордена «Сестер Провидіння» значно розширилася. Організація діє в Канаді, Америці, Чилі, Аргентині, Гаїті, Камеруні, Єгипті, Філіппінах та Сальвадорі.
У рідному для Емілі Монреалі на її честь названо вулиці та площі. А навесні 2000 року на станції Berri-UQAM встановлено пам’ятник «Святій Емілі».
