Габріель Руа – одна з найвідоміших канадських письменниць післявоєнного періоду, а ще ця знаменита жінка потрапила на доларову банкноту. Але про все по порядку. Быльше на сайті montrealanka.
Шлях до покликання
Франкоканадська письменниця народилася у містечку Сен-Боніфас (нині це частина Вінніпега, Манітоба) 22 березня 1909 року в багатодітній родині франкомовних переселенців. Вона молодша з восьми дітей.
Після школи та коледжу Winnipeg Normal Institute, сім років Габріель працювала вчителькою початкових класів сільських шкіл, а потім і в навчальному закладі рідного містечка. Але душа її прагнула до мистецтва.
Так, вона відкрила для себе першу в Канаді самодіяльну театральну трупу, яка зібрала всіх, хто був захоплений європейською культурою – Мольєрівський гурток (Le Sercle Molière). Його учасники ставили вистави великих французьких та англійських драматургів, захоплено грали на сцені. Але цього Руа виявилося замало. Вона почала збирати гроші, і, зібравши скромну суму, вирушила до Європи. З 1937 року вона вивчала драматургію у Лондоні та Парижі.
Фактично напередодні Другої світової війни, 1939-го, Габріель повернулася до рідної Канади та осіла у Монреалі. Вона пробує свої сили у журналістиці – співпрацює з журналами, випускає замітки та репортажі, а також пробує свої сили у художній прозі.
Світове визнання
І ось, у 1945 році світ побачив її дебютний роман «Bonheur d’occasion» («Щастя з нагоди») про життя простих людей, які мешкають у робочому районі Монреаля Сен-Анрі, про гостру соціальну несправедливість, і людину, затиснуту в лещата обставин. Вона назвала свій твір «свідченням про епоху», про батьківщину і саму себе.
Перший роман Руа приніс їй великий успіх, про канадську письменницю заговорила світова громадськість. Роман переклали десятками мов.
Габріель Руа здобула найвищі літературні премії та нагороди, серед яких – паризька Femina та нью-йоркська Literary Guild of America. У 1947 році її обрали членом Канадського Королівського товариства, і того ж року вона була удостоєна премії Генерал-губернатора Канади. До речі, цю високу літературну відзнаку вона ще отримає двічі – 1957-го та 1978-го.
1947 року ознаменувався не лише визнанням у світових літературних колах, а й змінами в особистому житті письменниці. Влітку вона вийшла заміж за Марселя Кабота – лікаря із Сен-Боніфаса. Пара на три роки виїхала з Канади до Парижа, де чоловік Руа проходив стажування в галузі медицини – вивчав гінекологію. Поки коханий навчався, Габріель писала.
У 1950 році подружжя повернулося на Батьківщину. Руа продовжила творити, а джерелами її натхнення були спогади про дитинство та юність, долю та життя канадських першопрохідників. З-під її пера виходять романи “Вулиця Дешамбо”, “Дорога Альтамон”, “Сад на краю світу”.
Окрім високих літературних нагород, Габріель Руа у 1967 році була удостоєна титулу компаньйона ордена Канади.
Габріель Руа відійшла в інший світ у віці 74 років у місті Квебек. Її культурна спадщина складається з шістнадцяти романів та автобіографій. Мемуари письменниці під назвою “La Détresse et l’Enchantement” (“Гіркота і чарівність”) вийшли у світ через рік після її смерті – в 1984 році.
Її ім’я увічнено в назвах мережі бібліотек Квебеку та кількох франкомовних шкіл Канади, у 1989 році іменем Габріель Руа навзали острів, розташований на річці Пул д’Ео – саме тут письменниця жила у 30-х роках. Це місце також згадується в її романі La Petite Poule d’Eau («Маленька очеретяниця»).
У 1997 році в честь новели Руа був названий вже цілий архіпелаг, що складається з 300 островів і острівців у північному Квебеку – Le Jardin au Bout du Monde («Сад на краю світу»).
З 2004 по 2012 роки 20-доларову банкноту прикрашало висловлювання Габріель Руа: «Nous connaîtrions-nous seulement un peu nous-mêmes, sans les arts?» («Могли б ми хоч трохи пізнати себе, якби не було мистецтва?»).
