Монреаль для багатьох є економічним центром Канади, а також великим портовим містом з купою можливостей. Але мало хто знає, що цей величезний мегаполіс у першій половині ХХ ст. називали містом розпусти, гріхів, а також столицею секс-туризму Північної Америки. Більше – на сайті montrealanka.
Причини розквіту будинків розпусти в Монреалі
У кожному великому місті світу завжди будуть присутніми злочинність і бідність. Тому не дивно, що в Монреалі також ці явища були частиною міського життя.
Однією з головних причин виникнення публічних будинків була відсутність економічних можливостей для великого кола жінок – вдів, самотніх матерів, безробітних жінок тощо. Така ситуація змушувала їх відмовлятися від «прийнятних» професій і ставати на шлях розпусти.
Ці жінки були відокремлені соціально, юридично, політично від звичайного суспільства, їх діяльність засуджували. Зустрічаючи в поглядах інших людей огиду, підозру, відчуваючи себе непотребом, жінки знаходили відносну свободу на вулиці Сент-Катрін, яка була центром секс-індустрії Монреаля у першій половині ХХ ст.
Після Першої світової війни в Сполучених Штатах Америки почав діяти «сухий закон». Це також стало поштовхом для розвитку будинків розпусти, ігорного бізнесу та інших незаконних об’єднань у Канаді, адже американцям було надзвичайно зручно відправитися до сусідньої країни для задоволення своїх потреб, які не могли бути реалізовані вдома. Алкоголь рікою, купа ігрових закладів, клубів і доступних жінок – це все, що шукали американські туристи в Монреалі в першій половині ХХ ст.
Тож саме через ці причини в канадському мегаполісі стали виникати мережі публічних будинків і клубів, які значно оживили нічне життя міста, що здебільшого буяло на вулиці Сент-Катрін і в західній частині Монреаля.
Як виглядали монреальські будинки розпусти та місцеві повії
Публічні будинки Монреаля мало чим відрізнялися від таких самих об’єктів, які існували в інших великих містах. В основному це були невеликі заклади, переступивши поріг яких одразу ж відчуваєш мерзенний запах алкоголю та наркотиків, який, здається, вже проник у стіни та в кожен міліметр цього приміщення.
Були відомі як офіційні, так і підпільні борделі. Що ті, що ті мали купу клієнтів і досить активно розвивалися до середини ХХ ст. Велика частина з них мала міцні зв’язки з корупційною поліцією та кримінальним бізнесом, який часто забезпечував подібні заклади наркотиками.
У цих закладах чоловіків зустрічали жінки легкої поведінки, які намагалися виглядати модно. Їх об’єднували тонко вищипані брови, яскравий колір губної помади та завите волосся. У 30-ті роки ХХ ст. у Монреалі нараховувалося близько 5 тисяч зареєстрованих повій і ще понад 10 тисяч інколи підробляли таким методом.
Усамітнена зустріч клієнта та монреальської повії протягом двох годин у 30-х рр. коштувала 5 американських доларів. Враховуючи економічну ситуацію у світі, маючи всього двох клієнтів у день, жінка могла цілком забезпечити себе всім необхідним. Нелегальні повії вимагали за свої послуги меншу суму, але більшість їхнього заробітку витрачалася на підкуп поліціянтів, оренду кімнати в мотелі тощо.
Більшість монреальських повій були у віці 40-45 років, що було досить незвичайно. У картотеці в місті збереглися архівні фотографії деяких представниць цього напрямку, які ілюструють зовнішність тогочасних жриць кохання. Дивлячись на них, можна зробити висновок про дуже екзотичні смаки чоловіків у першій половині ХХ ст. Жінок з фотографій дуже важко назвати симпатичними, але факт залишається фактом – їхні послуги мали попит.
Відомі постаті секс-індустрії Монреаля
Найвідомішою повією цього канадського міста у першій половині ХХ ст. була Анна Лабель, відома ще як мадам Еміль Бошан. Вона була найвпливовішою власницею борделів за часів Другої світової війни. Вона розсікала по місту на своєму розкішному кадилаку та мала шикарний будинок, де регулярно приймала поліціянтів. Вона їх обслуговувала, а вони натомість попереджували її про майбутні рейди та допомагали виходити сухою з води. Її декілька разів заарештовували, та нерідко вона звільняла своїх підопічних від ув’язнення під заставу. Цій жінці навіть виділили роль у серіалі «Монреаль – відкрите місто», її зіграла акторка Домінік Мішель.
Ще однією яскравою власницею борделів у Монреалі була Ліліана Браун, або ж Іда Кац. У її розпорядженні була велика кількість нерухомості. Її частину жінка здавала в оренду та використовувала в інших законних цілях, а частину – для публічних будинків. Тобто якщо потрібно було відкрити у місті новий бордель, то найкращим варіантом було звернутися саме до Ліліани Браун.
Серед інших відомих імен, пов’язаних з проституцією, відомими є: Флерет Дюбуа (повія, власниця борделю за адресою 1225 Rue De Bullion), Ліна Тоні, Жермен Жиро (повія, арештована на початку 40-х рр. під час розслідування корупції в поліції), Рубі Тейлор, Жизель Рой тощо.
Практично всі власниці публічних будинків або ж їх мережі були забезпеченими та впливовими особами у Монреалі. Вони змогли заробити величезні суми на цьому бізнесі та гарантувати собі безбідне життя.
Боротьба з проституцією в місті
На початку ХХ ст. влада боролася з поширенням борделів і діяльністю повій за допомогою символічних, поверхових методів. Єдине, що реально вдалося зробити – це утримати представниць середнього класу, дітей від впливу повій шляхом арешту деяких працівниць цього напрямку. Це дозволило відокремити секс-бізнес, публічні будинки у Монреалі від шикарних районів міста, де мешкали представники середнього класу. Тобто «пристойна» частина монреальського суспільства мала змогу вдавати, що доброчесність населення залишилась недоторканою.
Близько 40% економіки Монреалю у 20-30-х рр. ХХ ст. базувалася на обслуговуванні американських туристів, що прибули до міста заради алкоголю, розваг і тамтешніх повій. Тому протягом доволі довгого періоду владні структури закривали очі на розвиток цього бізнесу. Велика частина поліціянтів кормилась за рахунок численних нелегальних казино та публічних будинків.
А вже починаючи з 40-х рр. у Монреалі починається ціла кампанія, спрямована на боротьбу з нелегальним бізнесом. Серед тих, хто справді переймався цим питанням були відомий адвокат Жан Драпо та Пасифік Плант (відомий під прізвиськом «Пакс»). Вони поклали початок численним статтям в газетах і обговоренням, що стосувалися корупції в поліції та діяльності різних нелегальних закладів, у тому числі й борделів.
Було проведено багато антикорупційних рейдів, а також гучних розслідувань, в результаті яких було зачинено чимало публічних будинків і арештовано багатьох причетних до цього бізнесу. Слава Монреаля як міста гріхів і розпусти поступово відійшла, але борделі повністю не викорінилися, а перейшли в глибоке підпілля.
Таким чином, розвинений канадський мегаполіс, відомий своїми економічними та культурними успіхами колись вважався найкращим місцем у Північній Америці для вживання алкоголю та проведення часу з повіями. Хай там як, а цей період у житті міста є частиною його історії, тому монреальці та гості цього місця мають знати про нього більше.
